Є люди, чиє життя на освітянській ниві є яскравим прикладом справжнього покликання, мудрості та повної відданості своїй справі. Життєвий шлях Тодорової Світлани Іванівни – саме такий. Пройшовши шлях від учителя до директора, вона завоювала повагу як мудрий керівник Дельжилерського ліцею, ставши надійною опорою та справжньою Берегинею закладу. Завдяки її енергії, хисту і душі школа давно перестала бути просто будівлею з кабінетами. Це справжній сучасний простір, де дітям затишно, цікаво і безпечно, а вчителі мають надійне плече поруч.
13 серпня 2026 року Світлана Іванівна завершила свій понад дванадцятирічний керівний шлях на посаді директора ліцею. Коли людина завершує свою роботу на посаді директора, на перший план виходять найкращі спогади та вдячність за все світле і корисне, що залишилося після років спільної праці.
А згадати є що. Педагогічну діяльність Світлана Іванівна розпочала в серпні 1985 року вчителькою російської мови та літератури й поступово пройшла всі щаблі шкільного життя: була організаторкою позакласної роботи, заступником директора з виховної, а згодом – з навчально-виховної роботи. Кожен із цих етапів гартував управлінську мудрість, стратегічне бачення та розуміння потреб кожного учасника освітнього процесу. У серпні 2011 року вона очолила рідний заклад – Дмитрівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, нині Дельжилерський ліцей Татарбунарської міської ради. Взяти під керівництво одну з найбільших і найсильніших шкіл громади – велика відповідальність, з якою Світлана Іванівна впоралася блискуче.
Понад пʼятнадцять років на чолі великого освітнього осередку – це щоденна робота на пульсі часу. Разом із колективом вона провела заклад крізь усі етапи реформування, від класичної загальноосвітньої школи до сучасного ліцею, і за ці роки школа впевнено утримувала й примножувала статус одного з флагманів освіти громади. Її працю багаторазово відзначено грамотами Міністерства освіти і науки України та відділу освіти, призовими місцями в конкурсі «Учитель року», відзнаками за високий рівень творчої майстерності, присвоєно педагогічне звання «Учитель-методист», кваліфікаційну категорію «Спеціаліст вищої категорії». Окремою сторінкою діяльності Світлани Іванівни стало плекання мовної та культурної самобутності громади – за це вона удостоєна грамоти «Отец Паисий Хилендарски» та медалі «Заслужил български учител». Під її керіництвом в ліцеї поєдналися глибокі академічні традиції, високі результати учнівських олімпіад і тепла, родинна атмосфера.
Прощання з директорською посадою не означає прощання зі школою. Світлана Іванівна залишається в рідному колективі: викладає етику та громадянську освіту, а також проводить корекційно-розвиткові заняття в інклюзивному класі. Очолюючи заклад стільки років, вона як ніхто інший відчуває його внутрішній світ, настрій і потреби дітей та педагогів. Етика й громадянська освіта – саме ті уроки, де формуються цінності, повага до людини й уміння жити в спільноті, і тут життєвий досвід учителя важить не менше за програму. А робота з дітьми з особливими освітніми потребами потребує терпіння, чуйності та вміння радіти найменшому поступу – якостей, які колеги знають за Світланою Іванівною роками.
Висловлюємо найглибшу повагу і щиру вдячність Світлані Іванівні за її невтомну працю та відданість своїй роботі. Дякуємо за десятиліття на освітній ниві, за лідерство, мудрість і вагомий внесок у становлення Дельжилерського ліцею як одного з провідних закладів нашої громади. Бажаємо Світлані Іванівні міцного здоров’я, невичерпного натхнення, душевного тепла та нових успіхів у її новій, надзвичайно важливій місії!
