Сьогодні, на засіданні чергової 28-ї сесії Татарбунарської міської ради депутати прийняли рішення про присвоєння цього імені набережній, яка розташована в сквері Молодіжний вздовж річки Фонтанка в центральній частині міста Татарбунари.
З пропозицією підтримки такої форми увіковічення пам`яті про колишнього жителя міста до своїх колег звернувся депутат міської ради, представник Спілки бессарабських німців Михайло Гусаренко, який розповів про вклад Даніеля Ізерта в розвиток міста Татарбунари. Депутати схвально віднеслися до такої ініціативи і виразили загальну думку, що прийняте рішення буде сприяти благоустрою міста, його загальному розвитку, а також зміцненню ділових та гуманітарних зв’язків з представництвом бессарабських німців та, в цілому, з громадськістю Німеччини.
Даніель Фрідріх Ізерт – виходець із німецького міста Шонланке, німецький переселенець-колоніст, відомий в першій половині ХIХ століття на Півдні Бесарабії торговець та товаровиробник. З 1846 по 1865 роки проживав в місті Татарбунари, яке стало для нього і його сім`ї другою Батьківщиною.
В рамках економічного освоєння Бесарабії, яке проводилося німецькими переселенцями на основі указів та відповідних запрошень російських царів Катерини II та Олександра I, Даніель Фрідріх Ізерт обрав місто Татарбунари для проживання та праці як одне із місць з найсприятливішими природними та господарськими умовами для будівництва і розвитку переробного виробництва із овечої шерсті, оскільки місцеве населення активно займалося розведенням овець.
В 1846 році Даніель Ізерт придбав у місцевого виробника Федора Шульги стару водяну мельницю. На цій ділянці Ізерт збудував перше приміщення сукняної фабрики, яка на думку дослідників, була першим промисловим підприємством у текстильній галузі на території Бесарабії. З дозволу влади Даніель Ізерт відкрив і з`єднав татарбунарські підземні джерела, які під його керівництвом були спрямовані в канали, а далі у водні башні висотою 3 метри, обкладені будівничою цеглою, звідки вода по чавунним трубам подавалася для різних господарських потреб. Біля чавунних труб за розпорядженням Даніеля Ізерта були розташовані 8 великих корит для напування водою домашніх тварин.
В міру економічного розвитку Даніель Ізерт розширює виробництво із переробки овечої шерсті: будує ще одне, більш велике приміщення сукняної фабрики. В місцевій татарбунарській общині, яка серед багатьох національностей складалася переважно із українців, росіян, молдаван, болгар, євреїв та греків, Даніель користувався великим авторитетом, завдяки своїм організаторським та господарським вмінням він був радником общини у вирішенні питань місцевого розвитку. Своєю господарською діяльністю Даніель впливав і на вирішення місцевих соціальних питань: так за його ініціативи в місті Татарбунари при православній церкві був влаштований будинок для одиноких людей похилого віку.
Його вклад в розвиток економіки Бесарабії був оцінений офіційною російською владою виданням Даніелю «захисної грамоти», яка надавала Даніелю та його сім`ї свободу економічних дій та вільне пересування територією держави. З часом своє перебування в місті Татарбунари Даніель Фрідріх Ізерт вважав настільки визначеним, що в 1851 році він офіційно переходить із підданства Прусії в підданство Російської імперії. Місто Татарбунари стало для Даніеля другою і останньою Батьківщиною, оскільки тут народилися більшість із його 15-ти дітей, тут на 64-му році життя завершилися його земні роки.
Нащадки Даніеля Ізерта продовжували його справу, здійснюючи подальше будівництво нових та модернізацію працюючих промислових об’єктів Так, в період другої половини XIX та в перші десятиліття XX століття ними були засновані сукняна фабрика в селі Тарутино, здійснена модернізація мельниці та сукняної фабрики в місті Татарбунари. В 1923 році, в партнерстві з сім`єю Семуела Хаманна, утворивши спільну компанію, нащадки Ізерта внесли свій вклад в електрифікацію міста Татарбунари. Онук Даніеля Ізерта Федір (Теодор) Бальц в 1924 році став одним із активних учасників Татарбунарського повстання проти румунських колонізаторів і загинув під час повстання. Праправнук Даніеля Інго Ізерт проживає в Німеччині, являється директором музею бессарабських німців, головою Фонду громади бессарабських німців і постійно підтримує зв’язки з Татарбунарською міською радою в обличчі Татарбунарського міського голови.
